Край вольниці і звитяги
Мета: Виховування любові до рідного краю, поваги до його героїчного минулого, гордості за своїх людей, готовності стати на захист Вітчизни.
Учитель. Добрий день, шановне товариство, дорогі діти, батьки, гості! Вітаю вас на нашому уроці Мужності, який є для нас доброю традицією. Його ми присвятимо історії рідного краю. В цьому році ми святкуємо 365-річчя заснування м. Харкова, яке дало початок нашій Слобожанщині.
Духом вольниці і звитяги, мужності і безсмертної слави овіяний наш край. Він чув дзвін щитів воїнів Володимира Мономаха та Ігоря Святославича, посвист відчайдушних отаманів Кіндрата Сулими та Івана Сірка. Тут козацькі загони Григорія Донця не раз перетинали шлях підступним кримчакам і відбивали слобожанський ясир.
Тут відбувалися значні селянські заворушення на підтримку повстань Івана Болотникова і Степана Разіна, Кіндрата Булавіна і Омельяна Пугачова. Край бачив і те, як царські посіпаки жорстоко розправлялися з чугкївцями, що неодноразово виступали за свою незалежність.
У жовтні Україна вдзначатиме 70 роковини визволення від фашистських загарбників. Ми маємо знати, що на фронтах війни билося понад 400 тисяч трудящих Харківщини. Не було таких фронтових доріг, якими б не крокували разом з іншими воїнами бійці-харків’яни. Вони були серед тих, хто звільняв Лівобережну Україну, хто форсував Дніпро і визволяв столицю України – Київ
Серед Героїв-харків’ян 60 старших офіцерів і 16 генералів. 10 Героїв-харків’ян у грізні роки війни не мали військових звань і не носили погонів. Вони боролися в підпіллі або діяли у партизанських загонах. Серед Героїв-харків’ян – воїни майже всіх родів військ. 72 піхотинців і 51 льотчика, 135 артилеристів і 26 танкістів, моряки, сапери, зв’язківці і розвідників. Кожен з них здійснив у роки війни не один подвиг. Піхотинці Михайло Холод і Олексій Шемигон, сапер Василь Колесник і військовий фельдшер Микола Кравцов закрили своїм тілом амбразури ворожих дзотів; піхотинці Іван Камишев, Єгор Шутько, Іван Кисельов кинулися з в’язками гранат під танки і машини ворога. Хоробрі соколи-льотчики Олексій Катрич, Іван Заболотний, Анатолій Добродецький таранили у повітрі фашистські літаки, а льотчик-штурман Микита Гомоненко у серпні 1941 року направив свого палаючого літака на ворожу переправу через Дніпро і знищив її.
Безсмертні подвиги хоробрих танкістів Олександра Безсонова, Микити Блинова, Івана Конарєва, Бориса Колодченка, Володимира Литвинова, Бориса Тасуя. Їх ненависть до ворога і воля до перемоги виявилися міцнішими за сталь. У палаючих танках вони продовжували битися, громити ворога. Доки були слухняними руки, доки билося серце, вони несли фашистам смерть.
Поряд з видатними подвигами танкістів стоять ратні подвиги мужніх артилеристів Костянтина Курячого, Тимофія Світличного, Никанора Рубцова, Сергія Ярмака, Григорія Громницького. Завжди, коли було важко, вони були разом з піхотою, прокладаючи їй шлях у наступі і захищаючи її вогнем під час оборони.
Серед Героїв-харків’ян вісім відважних морських піхотинців. У їх числі чотири учасники легендарного морського десанту, який був висаджений весною сорок четвертого року в тимчасово окупованому ворогом Миколаєві. Цей груповий подвиг увійшов у літопис вогневих років як подвиг 68 ольшанців. Під час виконання бойового завдання смертю хоробрих загинули харків’яни: командир загону Костянтин Ольшанський, автоматник Пантелій Шип і радист Григорій Ковтун.
В славній сім’ї Героїв-харків’ян – п’ять жінок. Це відома льотчиця Валентина Гризодубова, відважні медсестри – «солдати здоров’я», як називали їх на фронті, – Марія Щербаченко і Марія Шкарлетова, це сміливі підпільниці Надія Волкова і Марія Кисляк. Харків’яни билися з ворогом не тільки на суші і в повітрі, вони воювали на морі, громили ворога і під водою. Два харків’янина удостоєні звання Героя Радянського Союзу за участь у морській війні. Командир дивізіону торпедних катерів Сергій Осипов, який бився на Балтійському морі, і командир дивізіону підводних човнів Ізраїль Фісанович, що громив гітлерівців у північних водах і загинув смертю хоробрих.
Тисячі жителів району із зброєю в руках відстоювали свободу й незалежність своєї Вітчизни. Близько п’яти тисяч з них впали смертю хоробрих, 937 за мужність і відвагу нагороджені орденами і медалями. А шістьом відважним присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу, в їх числі і наш односельчанин Бурмака В.А.
Слобідський край, його історія – то жива легенда. Колись тут збиралися біженці, щоб знайти слободу, як тоді говорили. Тому, оселившись, свої нові хутори і села переселенці називали слободами, а свій край стали називати Слобожанщиною.
Учні:
1.Тут бринить, наче відгук віків
Материнська лагідна мова,
Тут під гомін тополь і дубів
Ожива українське знов слово.
2. Ми Слобожанщини, ми Харківщини квіти
Про край свій прагнем пам’ять зберегти
Щоби маленькі наші рідні села,
Усі змогли на карті віднайти.
3. Наш край колись всі звали Диким Полем,
Ординець вільно в полі тім гуляв
Аж до Московії ходив Муравським шляхом
Й козак ним їхав, що чумакував.
4. Любив козак Харко у Полі Дикім погуляти
Татарські орди переймати,
Щоб не сміли зайди край наш плюндрувати
Вирішив отаман Харко фортецю збудувати.
5. Не одну ординську навалу витримала фортеця,
з часом вона перетворилася на красиве індустріальне місто,
яке в пам’ять про отамана Харка назвали Харків.
6. Той гомін козацької слави
Роки пережив і віка
Як краяли небо заграви,
Мов шабля Івана Сірка.
І містом ходив стоголосим
В задумі, як тиха вода,
Великий і мудрий філософ
Григорій Сковорода.
Легенда в минуле заводить,
Прадавнє минуле святе.
А сонце над Харковом сходить,
по Харкову свято іде.
7. Харківщина в паростках надії
Із широкою, як степ, душею
В думі сивій, волі молодій
Переймаємось ми долею твоєю
8. Болить нам наше село, доля його людей, які в першій половині
ХVІІ століття розпочали заселення Зачепилівщини
9. Небо блакитне і сонце в зеніті
Моя Зачепилівщина – найкраща у світі!
Сади чарівні, мальовничії села,
Люди привітні і пісня весела.
10. Це про неї писав мисливські гуморески Остап Вишня,
Це краєвиди села Олександрівка, що на Зачепилівщині надихнули Петра Ілліча Чайковського написати оперу „Лебедине озеро”.
11. Не лише лебеді є окрасою наших водоймищ. Оті лелеки, що принесли вас вашим батькам, теж водяться в нашому краї. Тож не даремно побачивши їх захотілося родинного тепла козаку запорожцю на прізвисько Зачепило. І поселився Зачепило із своїми друзями в заплавах Орілі, заснував слободу і дав початок нашому районному центру- Зачепилівка.
12. Зачепилівщини герб, ти бачив, друже?
На нім лелека й колосок зерна
Калини кетяг – символи родини
Добра і волі і душевного тепла.
13. Усіх нас школа єднає,
Ми на уроках творимо, мандруємо
кожна мить відлунням б’є у серце
пам’ять озвись Україною ми крокуєм.
Розповідь про роботу краєзнавців
14. Було всього у нашому селі
І дні, що були темні наче в мглі.
І пам’яті і радості години.
Усе пережили разом,
Як справжнісінька родина
15. Живе, буяє понад річкою Мажаркою село
Для нас найкраще є воно.
16. З роду в рід кладе життя мости,
Без коріння саду не цвісти,
Без стремління човен не пливе,
Без коріння сохне все живе.
17. Людське безсмертя з роду і до роду
Увись росте з коріння родоводу.
І тільки той, у кого серце чуле,
Хто знає, береже минуле
І вміє шанувать сучасне,-
Лиш той майбутнє вивершить прекрасне.
Пісня «Ми діти Сонця»
| 