Національно-патріотичне виховання в умовах поліетнічного середовища

Збірка знайомить з важливими аспектами національно-патріотичного виховання в умовах поліетнічного середовища, пропонує ілюстраційні матеріали та сценарії виховних заходів цього срямування.

Для вчителів історії, педагогів-організаторів, ЗНВР, класних керівників.

Зміст

Вступ

1. Проблема і завдання національно-патріотичного виховання

2. Форми і методи патріотичного виховання

Практична частина

3. Сценарії і матеріали національно-патріотичного спрямування.

Висновки.

Список літератури.

Ілюстраційний матеріал до тематичних виставок: «Хоробрі серця»,  «Революція Гідності»

                                                                                           
Вступ

Виховання у молодого покоління почуття патріотизму, відданості справі зміцнення державності, активної громадянської позиції нині визнані про-блемами загальнодержавного масштабу. Головною тенденцією патріотиного виховання є формування ціннісного ставлення особистості до свого народу, Батьківщини, держави, нації.

Україна є поліетнічною та поліконфесійною державою. Народ України – це понад двісті різних народностей, які мають свою етнічну самосвідомість, пев­ні відмінності в життєвому устрої, культурі, традиціях і звичаях. Проте етнічна самосвідомість різних народів не заперечує готовності свідомо слу-жити інтересам їх Батьківщини України. На більш високому рівні етнічна самосвідомість переростає в національну самосвідомість. Свідомі патріоти України – це і українці, і росіяни, і євреї, і татари, і молдавани, й інші народ-ності, які живуть на території однієї держави, що утворилась внаслідок політичної інтеграції етнічних спільнот, збагачують її своєю культурою і сприяють її розквіту. Важливо, щоб націо­наль­на ідея стала спільною для всього населення країни.

У Державних національних програмах “Діти України”, “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), “Національній програмі патріотичного виховання громадян, розвитку духовності”, Законах України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Національній доктрині розвитку освіти України” як стратегічні визначаються завдання виховання в особистості любові до Батьківщини, усвідомлення нею свого громадянського обов’язку на основі національних і загальнолюдських духовних цінностей, утвердження якостей громадянина – патріота України як світоглядного чинника.

Реалізація цих програми спрямована на досягнення таких очікуваних результатів: утве­рдження патріотизму та національної самосвідомості молоді, поглиблення процесу фор­му­вання ос­нов гуманістичного світогляду; пріоритетність високих моральних, культурних, національ-них та за­галь­нолюдських цінностей, що сприятиме зміцненню духовної, моральної єд­ності суспільства; фор­му­вання в молоді характерних рис патріота: активної підтримки і розвитку Української державності, до­тримання Конституції України, дбайливого ставлення до національних багатств, рідної природи, го­тов­ності до захисту Батьківщини, пошани до історичної пам'яті, любові до рідної культури, мови, на­ціо­нальних свят і традицій, збереження та зміцнення власного здоров'я; підви­щен­ня зацікавленості мо­лоді у державній службі та службі у Збройних силах України, її готовність до захисту Ук­раїни, збереження та шанування національної пам'яті; збереження стабільності в су­спільстві, со­ці­аль­ний та економічний розвиток країни, зміцнення її обороноздатності та безпеки; ство­рення ефек­тив­ної виховної системи патріотичного виховання молоді; консолідації зусиль су­спільних інституцій у справі виховання юного покоління.

Ми маємо усвідомити, що без розвитку людської гідності, громадянсь-кості, патріотизму, чес­­ності, толерантності, працьовитості не може бути ні вільної особистості, ні добробуту україн­сь­­кого народу, ні правової держави, ні рівноправної інтеграції до європейського співтовариства.

1. Проблема і завдання національно-патріотичного виховання
Беззаперечною та пріоритетною потребою дня, враховуючи складне суспільно-політичне становище у нашій державі та зовнішні виклики, є виховання патріотичної молоді з україноцентристським світобаченням, що формує націю. Державотворчі процеси, що відбуваються в незалежній Україні протягом останніх десятиліть зумовлюють необхідність вирішення проблеми виховання національно свідомих громадян, справжніх патріотів, відданих Вітчизні, готових до плідної праці в ім’я рідного народу. Система освіти загалом і загальноосвітня школа зокрема мають ефективно вирішувати складні виховні завдання, які знайшли своє відображення в державних документах: Національній Доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті, Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа), Концепції художньо-естетичного виховання учнів у навчально-виховних закладах України.

Стрижнем системи виховання в українській школі стає національна ідея, яка відіграє роль консолідуючого фактора в становленні молодого покоління, формування у нього активної громадянської позиції, відповідальності за народ, країну.

Розвиток сучасної системи шкільної освіти передбачає її переорієнтацію від авторитаризму в навчанні і вихованні школярів до гуманних суб’єктних взаємин, доброзичливого і толерантного ставлення до дітей, впровадження принципів демократизації і гуманітаризації, застосування особистісно-розви-вальної методології та відповідних інноваційних методик.

Національно-патріотичне виховання належить до пріоритетних напря-мів національної системи виховання і передбачає формування патріотичних почуттів, любові до свого народу, глибокого розуміння громадянського обов’язку, готовності відстоювати державні інтереси Батьківщини. До засобів національно-патріотичного виховання належать рідна мова, вітчизняна історія, українська література, рідна природа, українська культурно-духовна спадщина тощо.

Вихованню у дітей і молоді патріотизму надавали першочергового значення корифеї вітчизняної педагогіки Г.Ващенко, О.Духнович, І.Огієнко, С.Русова, Я.Ряппо, Г.Сковорода, В.Сухомлинський, К.Ушинський та ін.

Проблему формування в учнів патріотичних почуттів, національної

самосвідомості розглядали в контексті загального процесу виховання

молодого покоління українські дослідники Т.Бондаренко, В.Борисов,

О.Вишневський, Т.Гавлітіна, О.Коркишко, В.Кузь, Р.Петронговський,

Ю.Руденко, М.Сметанський, М.Стельмахович, Б.Ступарик; О.Стьопіна,

К.Чорна та ін. До робіт, що торкаються психологічних аспектів

етносвідомості належать праці І.Беха, Й.Боришевського, П.Гнатенко,

О.Киричука, В.Павленко, М.Пірен,С.Тагліна, О.Хрущ та ін.

Важливим завданням виховання в українській школі є також подолання

в учнів недовіри й підозрілості у ставленні до інших народів і націй, сприяння толерантності міжнаціональних відносин в умовах багатонаціональної держави. Зв’язок національно-патріотичного виховання з полікультурним, метою якого є формуванням етики міжетнічних стосунків обґрунтовували Н.Миропольська, Г.Назаренко, О.Сухомлинська, Г.Філіпчук та ін.

Проблему патріотичного виховання учнівської молоді ґрунтовно розкрито в кандидатських дисертаціях українських учених, які концентрували дослідницьку увагу на специфіці прояву патріотизму у старшокласників у позанавча льній виховній діяльності (Р.Петронговський), у роботі з підлітками в умовах позашкільних навчальних закладів (Т.Гавлітіна).

Кожен з них має своє бачення підходу до вирішення даної проблеми, але всі погоджуються з тим, що розглядаючи, та узагальнюючи вказані праці філософів, психологів і педагогів, маємо підстави уточнити сутність поняття патріотизм як стійке соціально-психологічне утворення, складну інтегральну якість особистості, яка характеризує її ціннісне ставлення до Батьківщини в органічній єдності національно-етнічного та національно-громадянського аспектів і проявляється в культуротворчій діяльності.

Визначальною рисою українського патріотизму має бути його дієвість, спроможна пе­ре­т­во­рю­вати почуття в конкретні справи і вчинки на користь Бать­ків­щини і держави. Адже па­тріот – це не той, хто говорить красиві слова про Україну, прикрашає дійсність, а той, хто бачить труд­нощі, по­мил­ки, невирішені проблеми, розуміє соціально-політичну ситуацію у країні і світі, про­те не па­нікує, не носиться зі своїми егоїстичними претензіями, не збирається тікати туди, де кра­ще, а гото­вий до­ла­ти перешкоди, пов’язати свою долю з долею Вітчизни. Патріот – це той, хто сприяє роз­бу­до­ві де­мо­кра­тичної соціальної держави правовими методами. Він не ототожнює Ук­раїну, державу з владою, а ус­відомлює, що влада має бути лише механізмом, засобом здійснення волі народу.

Патріотом є той, хто своє право вимірює своїм обов’язком. Справжній патріот повинен мати активну життєву позицію, своїми справами, своїм способом життя сприяти тому, щоб життя якіс­­­но змінювалося на краще, щоб Україна стала передовою країною світу. Для фор­му­ван­ня такої свідомості особистості має бути успішно реалізована цілісна система продуманого планомірного впли­ву, тобто система патріотичного виховання.

Завдання національно-патріотичного виховання:

• забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості в Україні відповідно до її інтересів та можливостей;
• виховання правової культури, поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки – Герба, Прапора, Гімну України та історичних святинь;
• сприяння набуттю молоддю соціального досвіду, успадкування духовних та культурних надбань українського народу;
• формування мовної культури, оволодіння та вживання української мови як духовного коду нації;
• формування духовних цінностей українського патріота: почуття патріотизму, національної свідомості, любові до українського народу, його історії, Української Держави, рідної землі, родини, гордості за минуле і сучасне на прикладах героїчної історії українського народу та кращих зразків культурної спадщини;
• відновлення і вшанування національної пам'яті;
• утвердження в свідомості громадян об'єктивної оцінки ролі українського війська в українській історій, спадкоємності розвитку Збройних Сил у відстоюванні ідеалів свободи та державності України і її громадян від княжої доби, Гетьманського козацького війська, військ Української народної республіки. Січових стрільців, Української повстанської армії до часів незалежності;
• формування психологічної та фізичної готовності, молоді, до виконання громадянського та конституційного обов'язку щодо відстоювання національних інтересів та незалежності держави, підвищення престижу і розвиток мотивації молоді до державної та військової служби;
• відродження та розвиток українського козацтва як важливої громадської сили військово-патріотичного виховання молоді;
• забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, людей похилого вік у, турбота про молодших та людей з особливими потребами;
• консолідація діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування, навчальних закладів, громадських організацій щодо національно-патріотичного виховання;
• сприяння діяльності установ, навчальних закладів, організацій, клубів та осередків громадської активності, спрямованих на патріотичне виховання молоді;
• підтримання кращих рис української нації:працелюбності, прагнення до свободи, любові до природи та мистецтва, поваги до батьків та родини;
• створення умов для розвитку громадянської активності, професіоналізму, високої мотивації до праці як основи конкурентоспроможності громадянина, а відтак, держави;
• сприяння розвитку фізичного, психічного та духовного здоров'я, задоволення естетичних та культурних потреб особистості;
• виховання здатності протидіяти проявам аморальності,правопорушень, бездуховності, антигромадської діяльності;
• створення умов для посилення патріотичної спрямованості телерадіомовлення та інших засобів масової інформації при висвітленні подій та явищ суспільного життя;
• реалізація індивідуального підходу до особистості та виховання.

Український народ повинен зберегти своє національне надбання, адже тільки в такому ви­пад­ку він може внести у світову і власну скарбницю щось своє, непов­торне, без чого неможлива сві­това єдність. Саме в цьому і полягає національний обов’язок.

Основними державними інституціями, що забезпечують питання формування і реалізації державної політики у сфері національно-патріотичного виховання молоді є Міністерство освіти та науки, Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, РНБО України, Міністерство оборони, Інститут проблем виховання Академії педагогічних наук України та ін.

2. Форми і методи національно-патріотичного виховання.

В основу системи патріотичного виховання покладено національну ідею як консолідуючий чинник розвитку суспільства і нації в цілому.

Ефективність національно- патріотичного виховання значною мірою залежить від спрямованості виховного процесу, форм та активних методів його організації, що грунтуються на демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини, і сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості. До таких методів належать: метод відкритої трибуни, створення проблемних ситуацій, методики колективних творчих справ, традицій, засобівмузейної педагогіки, крім названих, застосовуються традиційні методи:

• Вікторини: "Чи знаєш ти свій рідний край", "Чи знаю я закон", "Це моя Україна" і т. д;
• бесіди «З чого починається Батьківщина», «Моя Батьківщина –Україна», «Символи моєї держави»;
• заходи, які виховують любов до української мови – «Свято писемності», «Невмируще слово Кобзаря», «Тиждень української мови»; конкурс на кращого декламатора, свято української казки, конкурс тематичних газет;
• форми роботи, пов´язані з вивченням історії рідного краю і народу (історичне краєзнавство) – створення шкільного історико-краєзнавчого музею; відвідування місць історичних подій, науково-дослідницька робота в рамках МАН, участь у Всеукраїнських і обласних конкурсах: "Моя Батьківщина –Україна", "Слобожанські дзвони Перемоги", вивчення літератури, збирання документів, влаштування тематичних виставок, складання історії свого роду, святкування Дня Соборності, Дня незалежності України;
• форми і методи національно-патріотичного виховання – конкурс-огляд патріотичної пісні, шефство над братськими могилами, проведення Вахт Пам´яті; святкування Дня Перемоги, Дня збройних Сил України, Дня захисника Вітчизни, Дня визволення Зачепилівщини, Дня визволення України; участь у військово-спортивних іграх на місцевості; Дні Миру, Урок Миру ", Україна-єдина країна", уроки пам´яті, уроки мужності «Край вольниці і звитяги», «Запамятайте їх поки не пізно, поки вони живуть серед живих…», «Сторінки історії рідного краю», хвилини Мужності, тематичні виставки: "Хоробрі серця", "Революція гідності";
• архівно-пошукова робота, екскурсії до музеїв, зустрічі з ветеранами війни, родичами загиблих захисників Вітчизни, випуск плакатів, буклетів, газет за матеріалами пошукової діяльності;
• виховання бережливого ставлення до природи – конкурс на кращу годівничку, малюнок «Бережи довкілля», операції «Сосновий бір», «Чисте довкілля», екологічні екскурсії, свята;
• форми і методи виховання правосвідомості – вивчення Конституції України, проведення Тижня Правових знань, робота учнівського лекторію; зустрічі з працівниками правоохоронних органів, дискусії: «Чи потрібен я таким Україні?», «Що значить бути патріотом?», захист рефератів з тем «Чи є Україна правовою державою»;
• виховання засобами праці – соціально-проектна діяльність, ярмарки, квітники біля школи, впорядкування та догляд за подвір´ям, проведення операцій «Турбота», «Забуті могили» та ін.

Запропоновані форми і методи національно-патріотичного виховання покликані формувати в особистості емоційні та поведінкові компоненти, що передбачають вироблення вмінь міркувати, аналізувати, ставити питання, шукати власні відповіді, критично розглядати проблему, робити власні висновки, брати участь у громадському житті.. Сьогодні особливу увагу слід приділяти темі героїки нашого народу в боротьбі за територіальну цілісність України, за творення нової України. Найбільш дієвою формою роботи цього спрямування є проектна робота. Учні мають змогу за допомогою ЗМІ, Інтернетресурсу, спілкування з учасниками дій в зоні АТО, участі в благодійних акціях по наданню допомоги українській армії безпосередньо доторкнутися до подій сьогодення. Ще досить яскраві спогади подій революції Гідності. Це унікальна нагода разом з усією Україною пережити хвилини болю, радості і гордості за свій народ, державу. Ніщо так не єднає націю як ипробування, що лягає на її плечі. Діти готові розділити цей важкий тягар зі своїм народом. Варто лише розумно спрямував-ти їхній порив.

Результативність національно-патріотичного виховання великою мірою залежить від того, наскільки ті чи інші форми й методи виховної діяльності стимулюють розвиток самоорганізації, самоуправління дітей, підлітків, юнацтва, молоді.