Свято соборності України!

 

    

 

Мета: виховання нацiональної свiдомостi учнiв i людської гiдностi, вiдродження паросткiв духовностi, формування рис громадянина Української держави; поглиблення знань про iсторичний факт злуки українського народу, його значення; пробудження iнтересу до поглибленого вивчення iсторiї та культурних надбань українського народу; виховання глибокої поваги та любовi до Батькiвщини.

 

Ведуча 1. Дорогі друзі, учні, вчителі! Сьогодні в нас велике свято - День соборності України, свято рідного краю, свято  нашої держави.

Ведуча 2. Ми пишаємося, що  ми – українці, а наша Вітчизна —  Україна,  земля, дорога та мила серцю кожного із нас.

Українка.

Дзвін шабель, пісні, походи,                                                                             Воля соколина.                                                                                                     Ясні зорі, тихі води –                                                                                          Моя Україна.                                                                                                 Українець.                                                                                                                Синь гаїв, поля, світання,                                                                                  Пісня солов’їна                                                                                                 Ніжний шепіт і зітхання –                                                                                   Моя Україна.

Українка. Нехай же лине добре слово,

                       Звучить так щиро і вагомо

                       Про нашу неньку-Україну,

                       Найкращу, дорогу, єдину!

Українець. Я співаю про тебе, прекрасна країна,

Де хлібами духмяними вкриті поля,

І про шлях твій до волі, моя Україно,

Незалежна та славна слов’янська земля.

 

Пісня «Це моя Україна»

Ведуча 1. Життя іде. Дорослішають діти, сивіють матері – такий закон життя. Та ніколи не старітиме наша квітуча українська земля.

Ведуча 2. Бринять дитячі голоси, синіє небо, тішить ясним промінням сонце, щебечуть птахи.

Ведуча 1. Україна – рідний край, земля з багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею, працелюбними, мудрими й талановитими людьми.

Ведуча 2. Ми горді зватися українцями. Поклик рідної землі завжди відчували наші прадіди й діди, ті, хто живе в Україні, і ті, кого доля закинула на чужину. І де б не був українець, захвилюється аж до сліз, почувши рідне слово.

Українець.                                                                          

                    Не вір у те щастя,

                    Що десь в чужині,
                    Хоч і зове, і кличе,

 На світі є Україна одна –

 Там журавлі курличуть.

Українка.  Я україночка від роду

                    Землі цієї я краплинка

                     Я – доля рідного народу

                     Його дитина – українка.

                     В житті моїм, як в вишиванці

                     сплелося чорне і червоне

                     На зміну ночі день приходить

                      І жайворон співає вранці.

Танець «Два кольори»

Ведуча 1. Україна... Її майбутнє в руках молоді. Від нас залежить, якою буде наша держава! А держава, як і родина, має бути дружною, сильною, здоровою,  щасливою.

Ведуча 2. Якось батько зібрав синів і сказав: «Сини мої! Живіть у мирі й злагоді, і тоді жоден ворог вам не страшний, ніхто не зможе вас здолати». Сини стали заперечувати. Кожен вважав, що зуміє побороти ворога самотужки.

«Невже ви думаєте, що здолаєте ворога, коли кожен із вас, як та гілка, яку вітер хилить у різні боки, а як сильніше дмухне – то й зламає? – мовив батько. - Ось спробуйте зламати цей пучок гілля. Що, не можете? Тож запам’ятайте: нікому ще не вдалося перемогти людей, які тримаються одне за одного, як ці гілки».

Лине тиха музика. На тлі музики звучать слова.

Ведуча 1. Упродовж століть землі України були розрізнені, належали до різних держав: Російської імперії, Польщі, Австро-Угорщини. Тож споконвічною мрією українців було об'єднання розрізнених частин України в межах однієї держави.

Ведуча 2. У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності наш народ не раз переживав як гіркі, так і радісні події. Одна з таких сторінок нашого минулого - боротьба українського народу за соборність своїх земель.

Ведуча 1. Тож споконвічною мрією українців було об'єднання розрізнених частин України в межах однієї держави. І ось 22 січня 1919 року злилися століттями відірвані одна від одної частини єдиної України.

Ведуча 2. Саме тоді на площі перед Київською Софією відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: на велелюдному зібранні було урочисто проголошено злуку Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Виголошення соборницької ідеї стало могутнім виявом творчої енергії нації та прагнення до етнічної і територіальної єдності.

Ведуча 1. Цей день увійшов до національного календаря як велике державне свято - День Соборності України, і відзначають його з 1999 року.

Ті вікопомні історичні події сформували підґрунтя для відродження незалежної соборної демократичної України та утвердження національної ідеї. У розмаїтті жовто-синіх знамен 22 січня 1990 року наші сучасники поєднали живим ланцюгом злуки Схід і Захід України.

Українка.  Соборність – це символ.

Українець. Символ боротьби за волю,

Українка.  Порозуміння між людьми…

Українець. І часточка надії і віри у майбутнє.

Ведуча 2. Так, віри в майбутнє нашої великої родини, що зветься Україною.     Ведуч 1. В цей день згадаймо Великого Кобзаря, Тараса Григоровича Шевченка. Невмирущого пророка України, людину, яка не тільки мріяла про нашу незалежність, а й усе своє життя поклала на вівтар цієї мети, яка засвідчила перед усім світом могутність українського народу, могутність нашої нації, її духовне коріння, її славу.Це  до нас звертається Кобзар.

(Виходить читець, в руці тримає розкритий "Кобзар". Стиха звучить бандура)    (звучить мелодія «Думи мої») 

Учень:
...Учітесь, читайте, 
І чужому научайтесь. 
Й свого не цурайтесь.     
Бо хто матір забуває. 
Того бог карає, 
Того діти цураються, 
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють, 
І немає злому 
На всій землі безконечній 
Веселого дому. 
Я ридаю, як згадаю 
Діла незабуті 
Дідів наших. Тяжкі діла! 
Якби їх забути 
Я оддав би веселого 
Віку половину. 
Отака - то наша слава, 
Слава України... 
Обніміте ж, брати мої, 
Найменшого брата, - 
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх 
Твердими руками 
І діточок поцілує 
Вольними устами. 
І забудеться срамотня 
Давняя година,                                                                                                                                      І оживе добра слава, 
Слава України, 
І світ ясний, невечірній 
Тихо засіяє... 
Обніміться ж, брати мої, 
Молю Вас, благаю!